Сечокам’яна хвороба (нефролітіаз) – найчастіша урологічна патологія, поширена у всіх географічних зонах. Найчастіший вік пацієнтів – 30-55 років, частіше камені утворюються в правій нирці, в 11% спостережень бувають двосторонні поразки.
Етіологія. Найбільш ймовірно, що камені в нирках утворюються в результаті кристалізації перенасиченої сечі як наслідок осадження солей на білкову основу. Серед ендогенних факторів у розвитку сечокам’яної хвороби велика роль відводиться гіперпаратиреоїдизмом (порушення фосфорно-кальцієвого обміну), травмі трубчастих кісток (підвищення вмісту сироваткового кальцію), порушення функції печінки, органів травлення (порушення обміну речовин). Сприяють утворенню каменів у нирках аномалії розвитку і вторгнень пороки нирок і сечових шляхів, запальні стриктури, порушення уродинаміки, пієлонефрит, пошкодження спинного мозку, параплегія. Недолік в їжі вітамінів А, В, D супроводжується надмірним виділенням з сечею щавлевокислого кальцію, що може сприяти утворенню каменів. При пієлонефриті за рахунок порушення уродинаміки відзначається застій сечі, посилене слизоутворення, фібринні нашарування на стінках чашок і миски, що обов’язково сприяє кристалізації солей.
За хімічним складом камені бувають неорганічні (урати, фосфати, оксалати, карбонати, ксантинові, цистеїнові, індиговий, сірчані) і органічні (бактеріальні, фібринні, амілоїдні). Оксалати мають коричневий або темно-сірий колір, фосфати – сіро-білий, ксантинові камені – світло-жовтий, урати – червоно-коричневий, цистинові – сірий колір.
Невеликі рухливі камені нирок більшою мірою порушують уродинаміку і функції нирок, ніж великі нерухомі. Камені нирок майже завжди ускладнюються інфекцією (пієлонефрит), в переважній більшості випадків виявляють змішану інфекцію. Застій інфікованої сечі сприяє загостренню пієлонефриту, гематогенному, лімфогенному і уріногенному поширенню інфекції, розвитку ускладнень (апостематозного нефриту, карбункулу нирки, абсцесу нирки, піонефрозу, паранефриту).
Клініка. Симптоми сечокам’яної хвороби залежать від величини і локалізації каменю, супутніх вроджених вад і аномалій, ускладнень. Основні симптоми сечокам’яної хвороби: біль у поперековій ділянці з іррадіацією по ходу сечоводу, гематурія, відходження солей і каменів, підвищення температури тіла, озноб, нудота, блювота, метеоризм, дизуричні розлади. Біль у ділянці нирок – частий симптом, біль буває тупим і гострої. Тупий біль характерна для малорухомих каменів, вона постійна, посилюється при русі, надмірному вживанні рідини. Гострий біль у ділянці нирок іррадіює по ходу сечоводу, супроводжується дизуричними розладами, руховим занепокоєнням, іноді підвищенням температури тіла і ознобом. Тривалість ниркової коліки різна, після відходження каменів, солей біль припиняється. Чим нижче опускається камінь по сечоводу, тим сильніше виражені дизуричні розлади. Гематурія з’являється в результаті пошкодження слизової оболонки сечовивідних шляхів, пієлонефриту або венозного стазу в нирці, посилюється до кінця дня при рухах. При нирковій коліці, повне порушення відтоку сечі гематурія зникає і відновлюється після відновлення прохідності сечових шляхів. Лейкоцитурія як ознака інфікування сечових шляхів спостерігається в 90% випадків при сечокам’яної хвороби. Під час нападу ниркової коліки лейкоцитурія зникає, але виникає озноб, підвищується температура тіла. Поява каламутній сечі – симптом відновлення прохідності сечоводу. Сечокам’яна хвороба може призвести до гнійних ускладнень в нирках, які не знімається антибактеріальною терапією і є показанням для екстреного хірургічного втручання. Внаслідок закупорки сечовивідних шляхів може виникнути анурія. Анурія в результаті закупорки сечівника супроводжується різким болем, дизурією, переповненням сечового міхура і неможливістю його спорожнити. При обструктивної анурії швидко наростає ниркова недостатність. Безсимптомний перебіг каменів нирок спостерігається рідко (3-10% спостережень).
Діагностика заснована на вивченні скарг і даних комплексного урологічного дослідження. Провідне значення надається оглядовій рентгенограмі сечових органів, екскреторної урографії, томографії, дослідження сечі.
Ускладнення сечокам’яної хвороби: пієлонефрит, гідронефроз, піонефроз, апостематозний пієлонефрит, карбункул, абсцес нирки, анурія, олігоурія, ниркова недостатність. Можливість розвитку ускладнень вимагає детального вивчення функції кожної нирки. У 10% випадків камені нирок рентгенонегативні, тому виконується ретроградна пієлографія.
Диференціальна діагностика. Диференціальний діагноз при нирковій коліці необхідно проводити з гострим апендицитом, гострим холециститом, панкреатитом, перфоративного виразкою шлунка, кишкової непрохідності, позаматкової вагітністю, аднексітом, радикулітом, пухлиною, туберкульозом нирки, гідронефрозом, аномаліями розвитку нирок.
Лікування. Лікування сечокам’яної хвороби симптоматичне: медикаментозне, інструментальне, хірургічне, комбіноване.
Консервативне лікування включає спазмолітики, анальгетики, протизапальні засоби, попередження рецидивів і ускладнень нефролітіазу (дієтотерапію, контроль кислотності сечі, вітамінотерапію, курортне лікування), створення можливості розчинення каменів, особливо уратів. При сечокислих каменях необхідно обмежити м’ясну їжу, при фосфатах – молоко, овочі, фрукти, при оксалату – салат, щавель інші овочі і молоко. Мінеральні води слід призначати (після оперативного видалення каменів) за суворими показаннями: при сечокислих каменях – «Єсентуки 4, 17», «Боржом», при оксалату – «Єсентуки 20», «Нафтуся»; при фосфатних – доломітний нарзан, «Нафтуся», «Арзні». При лікуванні сечокам’яної хвороби їжа повинна бути повноцінною, різноманітною і вітамінізованої з обмеженою кількістю при сечокислих каменях печінки, нирок, мізків, м’ясних бульйонів; при фосфатах – молока, овочів, фруктів, при оксалату – щавлю, шпинату, молока. У 75-80% хворих камені нирок і сечоводів відходять самостійно або під впливом консервативної терапії. У 20-25% пацієнтів, у яких діаметр просвіту сечових шляхів менше величини каменю, доводиться застосовувати хірургічне втручання.
Приступ ниркової кольки купують гарячими ваннами (38- 40 ° С), накладенням грілок, спазмолітичними препаратами в комбінації з анальгетиками, застосовують новокаїнову блокаду сім’яного канатика або круглої маткової зв’язки у жінок, в ряді випадків – катетеризацію сечоводів.
При дрібному камінню і піску в сечовивідних шляхах рекомендують настоянку з плодів амми зубної (по 1 ст. Л. 3 рази на добу), келлин (по 0,04 г 3 рази на добу), авісан (по 0,05 г 3 рази на добу). Уроліт, магурлит застосовують до досягнення кислотності сечі 6,2-6,8. Цистенал призначають курсами по 10 крапель на цукрі 3 рази на добу; після 7 діб перерви курс можна повторити. Для розчинення уратних каменів застосовують уродан, порошки Айзенберга; при сечокам’яній хворобі і уратурія рекомендують лимонний сік з цукром (2 лимона в день). Цистинові камені розчиняють пеніцилламіном, цитратом натрію і калію, препарати запивають великою кількістю рідини. Для розчинення оксалатних каменів рекомендують порошок з піридоксину, магнезії, фосфату кальцію, застосовують 3 рази на день, запиваючи великою кількістю рідини. Оксалатурія зменшується при використанні альмагеля (2 ч. Л. 4 рази на день за 30 хв до їди). Для розчинення змішаних каменів рекомендується цитратна суміш 1-3 рази на добу.
Хіміотерапевтичні і антибактеріальні препарати чергують з діуретичними, антисептичними і спазмолітичними засобами рослинного походження: настоєм кукурудзяних рилець, петрушки, хвоща польового, шипшини, листя евкаліпта, трифоли і т. Д. Для підкислення сечі застосовують борну кислоту, бензойну кислоту з хлоридом амонію.
Призначаючи антибіотики, слід враховувати ступінь застою сечі в сечових органах. При кислій реакції сечі застосовують похідні нітрофурану і препарати групи пеніциліну, при нейтральній і лужної реакції – стрептоміцину сульфат, еритроміцин, неоміцин, сульфаніламіди.
Якщо камені сечоводу не відходять самостійно, застосовують екстракцію, при каменях сечового міхура – цистолітотрипсію.
Хірургічного лікування підлягають камені нирок, сечоводів, сечового міхура і сечовипускального каналу, якщо вони призводять до значного зниження функції нирок, супроводжуються нападами болю, гематурією, загостреннями пієлонефриту, гідронефрозом, анурією і олігоурією. Серед відновлювальних операцій – пієлолітотомія, пієлонефролітотомія, нефролітотомія з дренуванням нирки, резекція мисково-сечовідного сегмента, уретеролітотомію, цистолітотомію. Нефректомію виконують тільки при остаточної загибелі паренхіми нирки, якщо друга нирка може забезпечити життєдіяльність організму.
Прогноз сприятливий за умови своєчасного видалення каменів і систематичного подальшого лікування пієлонефриту з метою запобігання рецидивам каменеутворення. Найбільш серйозний прогноз при кораловидних або множинних каменях обох нирок або єдиної нирки, що ускладнилися хронічною нирковою недостатністю.
При невеликих каменях і незначних порушеннях відтоку сечі після хірургічного видалення каменів з нирок і сечоводів показано санаторно-курортне лікування.
Періодично хворі повинні проходити контрольне обстеження для встановлення активності запального процесу і ступеня порушення уродинаміки.
Самостійне лікування може зашкодити Вашому здоров’ю! Перед лікуванням необхідна консультація лікаря.