Хронічний тонзиліт – хронічне, яке перебігає з загостреннями, запалення піднебінних мигдалин (гланд) в результаті частих ангін. При захворюванні відзначається біль при ковтанні, першіння в горлі, неприємний запах з рота, збільшення і болючість підщелепних лімфовузлів. Будучи хронічним вогнищем інфекції в організмі, знижує імунітет і може викликати розвиток пієлонефриту, інфекційного ендокардиту, ревматизму, поліартриту, аднекситу, простатиту, безпліддя та ін.

Причини хронічного тонзиліту

Піднебінні мигдалини разом з іншими лімфоїдними утвореннями глоткового кільця захищають організм від хвороботворних мікробів, що проникають разом з повітрям, водою та їжею. При певних умовах бактерії викликають в мигдалинах гостре запалення – ангіну. В результаті повторюваних ангін може розвинутися хронічний тонзиліт. В окремих випадках (близько 3% від усієї кількості хворих) хронічний тонзиліт є первинно хронічним захворюванням, тобто виникає без попередніх ангін.
Ризик розвитку хронічного тонзиліту збільшується при імунних порушеннях. Загальна та місцева опірність організму знижується після перенесених інфекційних захворювань (скарлатини, кору і т.д.) і при переохолодженні. Крім того, на загальний імунний статус організму може впливати неправильне лікування антибіотиками або невиправданий прийом жарознижуючих засобів при ангіні та інших інфекційних хворобах.
Розвитку хронічного запалення піднебінних мигдалин сприяє порушення носового дихання при поліпозі носової порожнини, збільшення нижніх носових раковин, викривленні носової перегородки і аденоїдах. Місцевими факторами ризику розвитку хронічного тонзиліту є осередки інфекції в сусідніх органах (аденоїдит, гайморит, каріозні зуби).
У мигдалинах хворого з хронічним тонзилітом може виявлятися близько 30 різних хвороботворних мікроорганізмів, однак, у глибині лакун, як правило, виявляється патогенна монофлора (стафілокок або стрептокок).

Класифікація хронічного тонзиліту

Виділяють просту (компенсований) і токсико-алергічну (декомпенсована) форми хронічного тонзиліту. Токсико-алергічна форма (ТАФ), в свою чергу поділяється на дві подформи: ТАФ 1 і ТАФ 2.
Проста форма хронічного тонзиліту.
При простій формі хронічного тонзиліту переважають місцеві ознаки запалення (набряклість і потовщення країв дужок, рідкий гній або гнійні пробки в лакунах). Може спостерігатися збільшення регіонарних лімфовузлів.
Токсико-алергічна форма 1
До місцевих ознаками запалення приєднуються загальні токсико-алергічні прояви: швидка стомлюваність, періодичні нездужання і незначні підвищення температури. Час від часу з’являються болі в суглобах, при загостренні хронічного тонзиліту – болі в області серця без порушень нормальної картини ЕКГ. Періоди відновлення респіраторних захворювань стають тривалими, затяжними.
Токсико-алергічна форма 2
До перелічених вище проявів хронічного тонзиліту приєднуються функціональні порушення діяльності серця зі зміною картини ЕКГ. Можливі порушення серцевого ритму, тривалий субфебрилітет. Виявляються функціональні порушення в суглобах, судинній системі, нирках і печінці. Приєднуються загальні (набуті вади серця, інфекційні артрити, ревматизм, тонзіллогенний сепсис, ряд хвороб сечової системи, щитовидної та передміхурової залози) і місцеві (фарингіт, парафарингит, паратонзилярні абсцеси) сполучені захворювання.

Симптоми хронічного тонзиліту

Для простої форми хронічного тонзиліту характерна мізерна симптоматика. Хворих турбує відчуття стороннього тіла або ніяковості при ковтанні, поколювання, сухість, неприємний запах з рота. Мигдалини запалені і збільшені. Поза загостренням загальні симптоми відсутні. Характерні часті ангіни (до 3 разів на рік) із затяжним періодом видужання, який супроводжується стомлюваністю, нездужанням, загальною слабкістю і незначним підвищенням температури.
При токсико-алергічної формі хронічного тонзиліту ангіни розвиваються частіше 3 разів на рік, часто ускладнюються запаленням сусідніх органів і тканин (паратонзіллярний абсцес, фарингіт і т.д.). Пацієнт постійно відчуває слабкість, втома та нездужання. Температура тіла протягом тривалого часу залишається субфебрильною. Симптоми з боку інших органів залежать від наявності тих чи інших сполучених захворювань.

Ускладнення хронічного тонзиліту

При хронічному тонзиліті мигдалини з бар’єру на шляху розповсюдження інфекції перетворюються в резервуар, який містить велику кількість мікробів і продуктів їх життєдіяльності. Інфекція з уражених мигдаликів може поширитися по організму, викликаючи ураження серця, нирок, печінки та суглобів (зв’язані захворювання).
Хвороба змінює стан імунної системи організму. Хронічний тонзиліт прямо чи опосередковано впливає на розвиток деяких колагенових захворювань (дерматоміозит, склеродермія, вузликовий періартеріїт, червоний вовчак), хвороб шкіри (екзема, псоріаз) і поразок периферичних нервів (радикуліт, плексит). Тривала інтоксикація при хронічному тонзиліті є чинником ризику розвитку геморагічного васкуліту і тромбоцитопенічної пурпури.

Діагностика хронічного тонзиліту

Діагноз хронічного тонзиліту виставляється на підставі характерного анамнезу (повторювані ангіни), даних об’єктивного огляду отоларинголога і додаткових досліджень.
На фарінгоскопіі виявляється гіперемія, потовщення країв і набряклість піднебінних дужок. Можливо зрощення піднебінних дужок з трикутною складкою і мигдалинами. Нерідко спостерігається розпушення мигдалин (особливо у дітей). У лакунах мигдаликів міститься гній, іноді – з неприємним запахом. Часто виявляється збільшення регіонарних лімфовузлів.
При токсико-алергічної формі хронічного тонзиліту проводиться всебічне обстеження хворого, спрямоване на виявлення сполучених захворювань і оцінку вираженості патології.

Лікування хронічного тонзиліту

Тактика лікування хронічного тонзиліту вибирається залежно від форми і стадії (загострення, латентний перебіг) захворювання. Консервативна терапія включає в себе місцевий вплив на уражені мигдалини і загальні заходи, спрямовані на зміцнення організму і підвищення імунного статусу.
Місцеве лікування включає в себе промивання мигдалин і полоскання розчинами антисептиків. У мигдалини вводять антисептичні та антибактеріальні препарати. Застосовують смоктальні таблетки – Оросептікі (неоангін, Септолете і т.д.), використовують місцеві імуномодулятори. Рекомендується ароматерапія ефірними маслами чайного дерева, кедра, лаванди і евкаліпта (інгаляції і полоскання). Необхідно провести санацію порожнини рота, носової порожнини і приносових пазух.
Антибіотики використовуються тільки при загостренні процесу. При латентному перебігу хронічного тонзиліту антибіотики не показані, оскільки вони пригнічують імунітет, порушують склад флори порожнини рота і шлунково-кишкового тракту. Імуностимулятори і іммунокоректори застосовуються як при загостренні, так і в латентній фазі хвороби. Використовуються сучасні лікарські засоби та препарати природного походження (пантокрин, прополіс, ромашка, женьшень).
Хірургічне видалення мигдаликів (тонзилектомія) показано при ТАФ 2 і в разі, коли лімфоїдна тканина в результаті тривалого запалення заміщується сполучною тканиною. Можливе проведення лазерної лакунотоміі. При розвитку ускладнення хронічного тонзиліту у вигляді паратонзіллярного абсцесу, виробляють його розкриття.