Стійке зростання числа літніх людей в структурі народонаселення світу повинно зумовити формування нових уявлень про старість, роль людей похилого віку у соціальному розвитку. Проте літні люди залишаться однією із найнезихищеніших ланок суспільства.Тому актуальною залишається проблема геронтологічного ейджизму – дискримінації, зневажливого ставлення, що принижує людську гідність,яке реалізується на основі негативної вікової стереотипізації, а також самі негативні вікові стереотипи щодо старших груп населення.
Тим часом, упереджене ставлення до людей похилого віку, дискримінація та стигматизація, яким вони піддаються, періодично зустрічаються в практичній охороні здоров’я. Іноді таке ставлення приймає форму стійких негативних стереотипів, в інших випадках воно знаходить своє відображення в законах . Нерідко саме це стає першопричиною ізоляції і соціальної відчуженості літніх людей, які сприймаються непродуктивними і тому марними членами суспільства. Особи похилого віку часто піддаються впливу безлічі процесів виключення їх з життя суспільства, що особливо згубно позначається на стані їх здоров’я, оскільки велика частка потреб в медико-санітарній допомозі та витрати на неї припадає на останні кілька років життя.
Від віку пацієнта може залежати надання або відмова в наданні деяких ліків, обстежень або видів лікування. Там, де медичні послуги доступні, вони можуть не відповідати конкретним потребам людей похилого віку або не включати спеціалізоване геронтологічне обслуговування . Літніх людей вкрай рідко запрошують до участі у клінічних випробуваннях ліків і нових способів лікування через поширене переконання, що вони переносять терапію гірше, ніж молоді.
Медичним працівникам, як і значній частині населення, притаманні негативні уявлення про старих людей, агресивне ставлення до них, що зростає в міру збільшення робочого стажу, маніпулювання людьми похилого віку . Їх вважають депресивними, немічними, що не підлягають лікуванню. По відношенню до них частина лікарів відчуває неприязнь, викликану фізичними або когнітивними обмеженнями літніх людей. Лікарі підходять до їх лікування заздалегідь впевнені в його безперспективності. Коли літні люди стереотипно сприймаються як «безглузді» і «сварливі», то їх звернення до медсестер не сприймаються тими всерйоз, що істотно знижує якість догляду за пацієнтами . Стереотип про старіння, як стан безперервного зниження фізичної і когнітивної функцій, веде в старших вікових групах до переваги лікування захворювань замість їх профілактики. Тим часом, багато звичайних «старечих» хвороб, наприклад, остеопороз, цукровий діабет, артеріальна гіпертензія, можуть мати зворотній характер і бути попереджені за допомогою превентивних заходів .
Стереотипи лікарів щодо віку мають деструктивний вплив на постановку діагнозів і прийняття рішень відносно стратегії лікування літніх пацієнтів. Так, при однакових симптомах лікарі нерідко приписують людям похилого віку більш важку ступінь захворювань (і фізичну, і психологічну), ніж молодим. Стратегія лікування при однаковій симптоматиці буває також різна. Наприклад, при депресіях літнім пацієнтам частіше пропонується медикаментозне лікування і навіть госпіталізація, молодим – невеликі обсяги лікарської терапії і психотерапія.
В чому ж причина цього явища. По-перше, ейджизм в установах охорони здоров’я обумовлений переважно характеристиками медичного персоналу, такими як: брак знань в області геріатрії, нерозвиненість психологічних і морально-етичних якостей працівників , що є відображенням соціокультурних стереотипів ставлення до людей похилого віку, прийнятих в суспільстві . Наступною за значимістю причиною виступають стереотипи медичного персоналу про літніх людей (про те, що необхідно в цьому віці, а що ні, які є потреби у літніх людей, а що для них не актуально, що-краще, а що – гірше). По-третє, ейджизм в медичних установах є продовженням державного ейджизму – соціальної політики, що дискримінує права літніх людей і наслідком низької престижності, високих навантажень і поганої оплати праці працівників, які обслуговують літніх людей. Також необхідно відзначити, що негативне ставлення до літніх пацієнтів часто викликане поведінкою самих хворих та їхніх родичів, їх ставленням до медичних працівників і прагненням до конфліктів.
Геронтологічний ейджизм у вітчизняних закладах охорони здоров’я є поширеною соціальною практикою. Найбільше він проявляється в недостатньо уважному або некоректному, грубому поводженні медичного персоналу з літніми пацієнтами,у помилках діагностики і лікування, заснованих на стереотипному уявленні про особливості похилого віку і потреби людей похилого віку, у відмові або мінімізації обслуговування літніх людей.
Цілеспрямована робота з подолання геронтологічного ейджизму в установах охорони здоров’я не ведеться або ведеться епізодично в рамках інших заходів. У більшості медичні установи не мають нормативних актів, внутрішніх документів, спрямованих на подолання і профілактику ейджизму.
До найбільш ефективних заходів щодо подолання геронтологічного ейджизму в установах охорони здоров’я слід віднести: підвищення геронтологічної компетентності медичних працівників та проведення з ними тренінгів із взаємодії з літніми пацієнтами, корекція системи діагностики якості обслуговування літніх людей з включенням в неї показників ейджизму, розробка інструкцій з обслуговування літніх пацієнтів , що забезпечать профілактику дії негативних геронтостереотипів; систематичне інформування персоналу медичних установ про проблему ейджизму на п’ятихвилинках, нарадах.

Лікар-терапевт геріатричного
відділення МКЛ №3
Карлінська І.О.